на вулицях мойого серця
тісно небу
від загадок,
які не мають відповідей
від слів,
що не личать почуттям
від поглядів,
які перестали бути снами
стиснутий до розмірів міста страх
під звуки грому та вибухів
світанком розквітає в ясних го́ловах
я не шукав розради,
але втоплений у твоє волосся,
розрізаний запахом незнайомих парфумів,
я знайшов спокій
і смерть, що танцює навколо
свій рваний синкопічний танець
зронила вогнепальний погляд
на маленьке щастя:
засуджуй, знецінюй, забувай
як серед горя
на посмішках
блищали сльози щастя.
Григорій Місілюк 