буйна голова,
не біжить дорога
як не йтимуть ноги —
поросте трава
де б ти не була,
за тобою спів
голос твій дзвенів,
мов швидка вода
люди промовля:
тут зажило лихо,
поміж нами тихо
долю викривля
золота сурма
темним серце робить:
з нами сядуть боги,
хліб — свята земля
крови на руках,
чорним все від сміху
як замерзнеш — дихай,
сильним робить страх
знайдеш сонний мак,
набіжать тумани:
залікуєш рани,
плакатимеш в снах
де згоріло — дах
зустрічає зливи,
думки ранком плинуть
тишей на губах
бути сильним — фах;
поміж болі голок
споконвічний ворог
горне в очі жах.
Григорій Місілюк 